Дивайт Фир (Морровинд)
Расскажу я вам, детишки, историю. Да не простую, а поучительную. С моралью. Было это давным-давно, но помню, будто бы случилось вчера. Сижу я у себя в башне, никого не трогаю, провожу эксперимент, попутно потягивая киродильский портвешок... И тут залетает ко мне через лаз в полу какой-то разъебай-данмер и давай по комнате летать, крича про то, что моя башня в жопе мира, и хуй её найдёшь и про то, что не мешало бы к лазу лестницу приделать. Я смотрю, а в руках то у него моя трубка скуумы — спиздил, сучёныш! Но он и не думал на трубке останавливаться! Спиздил мою кирасу из шкуры Спасителя, спиздил амулет со стеллажа, что рядом со мной, исчез куда-то, появился снова, но уже с даэдрическим полумесяцем в руках. Я ему хотел сказать, чтоб он выметался из башни, а он так нехорошо на мои даэдрические доспехи (особенно на наплечники) поглядел, играясь полумесяцем в руках, что мне даже страшно стало. Я милостью Азуры уже 4000 с лишнем тысячи лет живу и ни разу так страшно не было. А он подходит ко мне, пихает в мои руки какую-то двемерскую поебень и говорит, что я должен его вылечить. Я, право дело, подумал, что вылечить от отходняков, но он тут же добавил, что вылечить его нужно от корпруса. И тут я совсем от страха поехал, ведь передо мной стоял, обдолбанный сахаром и провонявший скуумой, корпрусный больной. Ну я с перепугу и сказал ему, что лекарство у меня есть, но отдам я его, если он принесёт мне ботинки из подвала, где я соорудил санаторий (для таких же шизоидов, как и он). Обдолбыш сказал, что скоро вернётся, и прыгнул в лаз. Как вы уже могли догадаться, никакого лекарства у меня не было — напиздел я ему, чтоб он ушёл. И что делать то теперь? Он ведь минут через 30 вернётся...Ладно — будь что будет. Смешаю какую-нибудь поебень из ядовитых трав, залью кипяточком, да впарю ему под видом лекарства. Авось да сдохнет. И вот он влетает с ботинками, крича: «Ебать, мужик, у тебя там гном на протезах!». Кинул в меня ботинки, схватил «лекарство», да осушил одним глотком — сразу видно, что практикуется часто. И вы не поверите, но он вылечился, зелье помогло! И вот стою я и думаю: «Как же хорошо, что мама заставляла меня ходить на курсы алхимии, хоть я и был против, пригодились же всё-таки».
Вы можете спросить меня: «Дядя Фир, а где мораль то?». А мораль в том, дорогие мои детишки, что нужно слушать маму, и всё будет заебись. Мама плохого не посоветует.
Еще на тему
Розповім я вам, діти, історію. Та не просту, а повчальну. З мораллю. Було це давно, але пам'ятаю, ніби трапилося вчора. Сиджу я у себе в вежі, нікого не чіпаю, проводжу експеримент, попутно потягуючи киродильський саке... І тут залітає до мене через лаз у підлозі якийсь роз'їб-данмер і давай по кімнаті літати, кричачи про те, що моя вежа в жопі світу, і хуй її знайдеш, і про те, що не заважало б до лазу сходи прихуячити. Я дивлюся, а в його руках-то моя трубка скууми - спиздив, сученя! Але він і не думав на трубці зупинятись! Спиздив мою кірасу зі шкіри Спасителя, спиздив амулет зі стелажу, що поруч зі мною, зник кудись, з'явився знову, але вже з даедричним півмісяцем у руках. Я йому хтів сказати, щоб він забирався з вежі, а він на мої даедричні обладунки нєхарошо подивився і каже : "ААА, от йобані гуари, все погризли!".
А я його злякано питаю : - "Де?" "Гдє, гдє? В піздє!" - і стоїть регоче. І одразу так насуплено каже: "Я біг повз Садріт Мори, так тих морових гуарів там цілий сілт-страйдер та малий возик! А зуби в гуара - як бєнозопіла! Я тобі кажу! Такий як до ноги прикоснеться, то дохтора тобі вже не нада! Тіко до протезіста!"
Я милістю Азури вже 4000 із лишком тисячі років живу і жодного разу так страшно не було. А він підходить до мене, пхає в мої руки якусь двомерську йобінь і каже, що я маю його вилікувати. Я, справді, подумав, що вилікувати від відходняків, але він тут же додав, що вилікувати його потрібно від корпруса. І тут я зовсім від страху поїхав, адже переді мною стояв, обдовбаний цукром і смердючий скуумою, корпрусний хворий. Ну я з переляку і сказав йому, що ліки у мене є, але віддам я їх, якщо він принесе мені черевики з підвалу, де я спорудив санаторій (для таких самих шизоїдів, як і він). Обдовбиш сказав, що скоро повернеться, і стрибнув у лаз. Як ви вже могли здогадатися, ніяких ліків у мене не було — наплів я йому, щоб він пішов. І що робити те тепер? Адже він хвилин через 30 повернеться...
Гаразд — будь що буде. Змішаю якусь йобінь з отруйних трав, заллю окропом, та впарю йому під виглядом ліків. Може, здохне. І ось він влітає з черевиками, кричачи: "ШО ЦЕ ВСЕ ТАКЕ!"
"Це все" - показую рукою довкола: "Вежа,а ти був щойно в корпусарії. Моєму корпусарії, корпусарії Дівайта Фіра!"
"Дівайт Фір, да?! А я йобане чмо" -кричить обдовбиш, і продовжує: "Єбать, мужик, у тьєбя там гном на протезах!". Кинув у мене черевики, схопив «ліки» та осушив одним ковтком — одразу видно, що практикується часто. І ви не повірите, але він вилікувався, зілля допомогло! І ось стою я і думаю: «Як же добре, що мама змушувала мене ходити на курси алхімії, хоч я і був проти».
Ви можете запитати мене: «Дядю Фір, а де мораль то?». А мораль у тому, дорогі мої дітлахи, що треба слухати маму, і все буде заебісь. Мама поганого не порадить.